А чи знали ви?

Усіх ДРУГИНЬ з чарівним іменем Світлана вітаю з Днем Ангела!!!

Медіатор до вивчення поезії Ліни Костенко "Крила": актуально, по-новому...

Тільки не будьте штучні й смішні!

В.Симоненко. КРИВЛЯКАМ

Не видумуйте муки і драми,
Не видавлюйте з себе сліз,
Правді в очі дивіться прямо,
Не відводьте погляду вниз.

Не вимучуйте з себе сміху,
Коли серце стогне від мук,
Не благайте у долі лиха,
Коли щастя іде до рук.

Будьте схожі самі на себе —
Чи розумні, чи просто дурні.
Будьте чортом чи ангелом з неба,
Тільки не будьте штучні й смішні.
                                       31.03.1957

Зі сльозами на очах учні слухали сьогодні В.Симоненка...

Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно.
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

   11 лютого католицьке свято – Всесвітній день молитов за хворих, засноване Папою Римським Іваном Павлом ІІ 13 травня 1992 року. Відзначається католиками в день Лурдської Богоматері. Згідно з переказами, 157 років тому (1858) в гроті Массаб’єль поблизу Лурда відбулось перше чудесне видіння Діви Марії 14-річній Бернадетті Субіру. Це була квола, хвороблива дівчинка (на думку місцевих селян ще й трохи несповна розуму), донька збіднілого мірошника з Лурда - містечка в Піренеях, на кордоні Іспанії й Франції. З 11 лютого по 16 липня 1858 року в печері під Лурдом вона 18 разів бачила чарівну молоду жінку, котра про себе сказала одне: «Я – Непорочне Зачаття». Деякі з видінь відбувалися при великому скупченні люду, але ніхто крім Бернадетти нікого не бачив і нічого не чув. З дівчинкою ж Божа Матір розмовляла, хоча й про зовсім прості речі: про покаяння, про молитву до Ісуса Христа, про любов до ближнього. Невдовзі на місці видінь забило джерело. Потім видіння припинилися і до кінця свого життя Бернадетта нічого більше не відчувала. У 22 роки її прийняли до монастиря в Невері, де вона, за її власними словами, «працювала». Коли ж її запитували, у чому полягає ця праця, вона відповідала: «Я хворію». У неї була астма, від якої вона й померла у 35-річному віці. Сьогодні Лурд є одним з найбільших центрів католицького паломництва. У 1933 році католицька церква канонізувала Бернадетту.

ЧИТАТИ - МОДНО!!!

Художня література проти спеціалізованої

   Ніякі книги типу «Як схопити удачу за хвіст», «Як стати казково багатим» або «Як вийти заміж» не допоможуть змінити життя, тепер це доведено науково. А от читання хорошої літератури, захоплюючих романів, чарівних віршів впливає на мозок, це помітно не лише на суб'єктивному рівні, а й на фізіологічному.

   Дослідники з Університету Еморі в Атланті виявили, що читання видатного літературного твору залишає в мозку людини сліди, що зберігаються протягом декількох днів. «Література змінює наше життя, і в певних випадках дозволяє сформувати особистість», - вважає керівник дослідження Грегорі Бернс. Результати дослідження були опубліковані в журналі Brain Connectivity. Вчені зіставляли дані магнітно-резонансної томографії випробовуваних 12 студентів, які читали одну і ту ж книгу - якісний трилер Роберта Харріса. Роман був обраний через напружений сюжет і серйозні моральні колізії між героями. Мозок студентів піддавався скануванню після прочитання частини книги, на п'ятий день експерименту, причому піддослідні були зобов'язані в день прочитувати 30 сторінок.

   У день сканування студенти проходили тести, які підтверджували їхню реакцію на прочитане. Сканування показало, що читання викликало підвищену активність в лівій скроневій долі кори мозку. Вона пов'язана з мовною діяльністю і когнітивними здібностями в центральній звивині, що відповідає за сенсомоторні реакції. Збудження зберігалося в цих областях і через деякий час після прочитання книги.

   Вчені зробили висновок, читання книг створює в мозку додаткову активність, що сприяє виникненню і збереженню творчих здібностей, розвитку мовлення на фізіологічному рівні. «Читання ніби переносить Вас в тіло героя, Ви заражаєтеся його якостями і переживаннями», - вважає професор Бернс. Недарма читання трилера робило студентів трохи більш активними, а читання романів Джейн Остен - більш чутливими і здатними до співпереживання. Різні книги, як виявилося, активізують різні області мозку - і це теж було доведено експериментально. А постійне читання зберігає мозок активним, сприяє його розвитку і підвищує шанси на довге повноцінне життя.

Відчуйте різницю між словами! Не плутайте!))

   МИМОХІДЬ, МИМОХІТЬ. Мимохідь – «ідучи», «проходячи повз щось». «Тоня вдягає на голову сіре кепі з широким козирком... Дівчина мимохідь зиркає на себе в люстро» (О.Донченко).

   Переносно вживається у значенні «між іншим», «побіжно». «На жаль, багато вчених, які працюють у галузі конкретних природничих наук, обходять філософські питання природознавства, а якщо й торкаються їх, то лише мимохідь» («Розвиток науки в УРСР за 40 років»).

   У прямому й переносному значенні слово мимохідь часом варіюють з мимоходом. «Зиркнув мимоходом на його директор і теж одвернувся» (С. Васильченко). «Колись, – сама знаєш, – ах, я забула, що ти в наших колах не оберталась, – шпигнула вона Олену, так мимоходом, – одні свята тривали цілими тижнями, – а тепер що?» (І. Вільде).

   Проте в сучасній українській літературній мові словники не рекомендують вживати мимоходом як синонім до мимохідь.

   У вимові й графічно мимохідь інколи плутають із мимохіть, яке має зовсім інше значення.

Мимохіть – «мимоволі», «несамохіть» (щось робити). «Наталя намагалася нахмуритися сердито, та лице її мимохіть прояснилося тихою, блаженною усмішкою» (С. Васильченко).   

«Уявіть собі, ось кінчиться війна... Очевидно, імперіалістичні хижаки знову візьмуться за своє... Знову розгорнеться боротьба між суперниками, між конкурентами... Все це було для Хоми настільки несподівано, що він мимохіть поклав руку на свій автомат, як перед близькою небезпекою» (О. Гончар).

   Слово мимохіть може ще вживатися із значенням «з необхідності». «Директорові заводу мимохіть довелося вжити адміністративних заходів».

(Є. Д. ЧАК. Складні випадки українського слововживання)

Моїм одинадцятикласникам: вивчаємо творчість Івана Багряного

1. Тираж перших трьох накладів книги "Тигролови" англійською (The Hunters and the Hunted) становив понад 1 млн. примірників, перше видання голландською (Vlucht in de taiga) вийшло тиражем 200 тис. примірників.

2. В розпалі радянсько-німецької війни 1941-1945рр. Іван Багряний пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини.

3. 1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочало акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду (премію дають тільки живим).

4. Є фільми "Тигролови" і "Сад Гетсиманський".

5. Роман "Тигролови" опубліковано вперше в 1944 році у львівському журналі "Вечірня година", Іван Багряний тоді жив на Львівщині.

6. У США Івану Багряному вручили символічний ключ від Нью-Йорка, а 22 січня вивішували синьо-жовтий прапор на будинку міської управи.

7. Письменник постійно носив ампулку з ціанистим калієм, про всякий випадок.

Чи знаєте ви, що

   Найстарішим деревом України вважається 1350-річний дуб, що росте в урочищі «Юзефинська дача» у Рівненській області. Дуб-патріарх має обхват 8,4 метра, його ледве охоплюють п'ятеро людей, узявшись за руки, висота дерева становить 20 м. Загалом, в Україні взято на облік понад 3 000 унікальних дерев, вік яких становить понад сто років. Серед них – дуби, липи, груші та інші дерева.

   Доля приблизно 50 з таких дерев пов’язана із історичними подіями, людськими долями та легендами. Сьогодні усі ці рослини офіційно мають статус «державної пам’ятки».

   Так, скажімо, поблизу села Верхня Хортиця росте 800-літній дуб, під яким, за переказами, стояли загони князів Олега та Святослава, відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Микола Лисенко...

   У Нагуєвичах, що біля Дрогобича, росте старий дуб, під яким полюбляв творити Іван Франко. В Холодному Яру на Черкащині височить Дуб Максима Залізняка…

   Цікаво, що наші пращури свято вірили у надзвичайну силу дубового дерева. Малим дітям вишивали на сорочках дубове листя як обереги від злих духів. У колиски немовлятам клали дубове листя. З дубової деревини виготовлялися ліжка, меблі та інше хатнє начиння. Дубова деревина вважалася вічним матеріалом.

Вивчаємо разом

Прикметі вір, але й перевір

   За церковним календарем 3 лютого вшановують преподобного Максима сповідника, мученика Неофіта, мучениць Євгенію, Кандиду, Валеріану й Акілу, преподобних Максима Грека, мучениць Агнію, Анастасію та ікони Божої Матері Ватопедську і Ктиторську «Відрада» або «Утішання».

  У дохристиянські часи з 3 лютого і протягом тижня вшановували одного з найвпливовіших для давніх українців Бога — Велеса (Волоса), покровителя свійських тварин. Протягом Велесового тижня наші предки влаштовували різноманітні обряди, які мали забезпечити плодючість тварин і позбавити їх від всіляких хвороб. Також Велеса називали богом достатку та торгівлі. У Києві його капище знаходилося на Подолі, де жило найбільше Велесових прихожан — ремісників і торговців. І хоча після хрещення Русі його статую Володимир Великий втопив у Почайні, а церква побудована на місці капища згоріла ще у 17 сторіччі, проте пам’ять про нього залишається і дотепер. Вулиця на Подолі, де знаходилося капище Волоса, називається Волоська.

   У народі ж на Максима говорили: «Ясна зоря — на мороз, мороз наростає, зате день прибуває».

Народні прикмети:

   У давнину була така приказка: «Якщо місяць засковзив, у хмару білий ріг встромив — буде добре жито і борошно в сито» — молодий місяць у хмарах вказував на хороший врожай. А ось ясне небо передбачало недорід.

   Яскраво-червоний захід 3 лютого вказував на морозний ясний завтрашній день; а ясна погода — на ранню весну. Якщо вдень сонце світить яскраво, то влітку на фруктових деревах плоди червиві будуть, а якщо воно за хмари ховається, плоди будуть чисті та великі.

Актуальність творчості Володимира Кручка при вивченні літератури в 11 класі

Вивчаємо разом: моїм одинадцятикласникам

Дивовижне життя Олександра Довженка

   У 70-ті роки ХХ ст. був анекдот: “Є фільми хороші, є фільми погані, а є фільми Кіностудії Довженка”... Олександр Довженко прожив дуже цікаве життя, знімаючи геніальне кіно. Недарма, за опитуваннями кінознавців із 26 країн світу, його “Земля” увійшла до 12 найкращих фільмів в історії кінематографа, випередивши усі голлівудські фільми... На Заході про українського режисера почули у 1934 році, коли на ІІ Венеціанському фестивалі показали його перший звуковий фільм “Іван” - про будівництво “Дніпрогесу”. Це був тріумф. 

  У рецензіях Довженка порівнювали з Мікеланджело, а виконавця головної ролі, Петра Масоху, зі статуєю Давида. А все тому, що Олександр Петрович бачив світ очима поета. Вперше у кіно показав оголену натуру, і це спричинило справжній шок! 

  Наприкінці 30-х рр. Олександр Довженко за дорученням Сталіна знімає фільм “Щорс”. І ці зйомки обернулися для Довженка справжньою трагедією. Його дружина (до речі, третя), яка багато разів вибачала чоловіку любовні “трикутники”, зрадила йому з оператором. За десять років подружнього життя Олександр Петрович звик вважати Юленьку своєю власністю. Після заміжжя Юлія Іполітівна зовсім перестала зніматися в кіно, навіть у Голлівуд відмовилася поїхати. Солнцева ні на день не хотіла розлучатися зі своїм геніальним чоловіком. Дітей у них не було, і для Юлії Іполітівни вічною дитиною став її Сашко. 

  Траплялося, що між подружжям “пробігала чорна кішка”. Тоді Олександр йшов миритися: лягав на підлогу під її дверима, запалював сигарету і пускав дим у щілину. Але як було помиритися, коли ніхто не сварився? Адже Солнцева говорила до нього його ж словами: “Фізична вірність - пережиток буржуазного минулого. Моє захоплення не має до тебе жодного стосунку. Це лише мить, а вічність - ти!”. Олександр Петрович дістав інфаркт. 

   А починалося все у 1928 році. “Хто це?” - поцікавилася 25-річна актриса Юля Солнцева, побачивши на Одеській кіностудії гарного високого чоловіка з молодими очима і сивим волоссям 33-річного режисера Довженка. Коли їх представили одне одному, Олександр лише кивнув і пішов геть. Але того ж вечора прийшов до неї на квартиру. “Вийдемо!” - сказав Довженко. Солнцева вийшла і більше не повернулася ні в ту квартиру, ані в своє колишнє життя. 

   Багато хто вважав Довженка шляхтичем, хоча походив він із селянського роду. У їхній сім’ї з 14 дітей, народжених матір’ю Одаркою Єрмолаївною, вижило лише двоє: окрім Сашка - ще одна із молодших сестер. Усі решта не дожили до повноліття. 

  Толку і розуму у Сашка виявилося так багато, що навіть неграмотному батькові стало зрозуміло: цього хлопця треба вчити. 

  Замолоду з Довженком траплялися неймовірні події. Закінчивши школу, вступив до учительського інституту зі стипендією 120 рублів на рік, і це простий сільський парубок. Під час революції побував спочатку в петлюрівцях, потім - у більшовиках. А 1920 року його взяв у полон роз’їзд маршала Юзефа Пілсудського, поставили до дерева, взяли на приціл, але так і не вистрелили... Диво! А хіба не диво, що 26-річного Олександра зачислили на дипломатичну службу і відправили спочатку у Варшаву, а потім - в Берлін секретарем генерального консульства України в Німеччині?! 

   Довженко доживав свого віку в бідності. Носив один сірий костюм, який Солнцева увесь час латала. В Україну їх не пускали, тож довелося облаштовувати свою маленьку Малоросію під Москвою - там Олександр Петрович мав малесенький будиночок - білу мазанку, обсаджену яблуньками. 

   Коли після смерті Сталіна Довженкові знову дозволили знімати фільми, у 1954 р. він взявся за сценарій “Поеми про море”. 

   У студійному павільйоні вже були чудові декорації, та у ніч з 24 на 25 листопада 1956 року, напередодні першого знімального дня, серце великого кінематографіста зупинилося. “Поему про море” зняла його дружина - Юлія Іполітівна Солнцева.