Вивчаємо разом: моїм одинадцятикласникам

Дивовижне життя Олександра Довженка

   У 70-ті роки ХХ ст. був анекдот: “Є фільми хороші, є фільми погані, а є фільми Кіностудії Довженка”... Олександр Довженко прожив дуже цікаве життя, знімаючи геніальне кіно. Недарма, за опитуваннями кінознавців із 26 країн світу, його “Земля” увійшла до 12 найкращих фільмів в історії кінематографа, випередивши усі голлівудські фільми... На Заході про українського режисера почули у 1934 році, коли на ІІ Венеціанському фестивалі показали його перший звуковий фільм “Іван” - про будівництво “Дніпрогесу”. Це був тріумф. 

  У рецензіях Довженка порівнювали з Мікеланджело, а виконавця головної ролі, Петра Масоху, зі статуєю Давида. А все тому, що Олександр Петрович бачив світ очима поета. Вперше у кіно показав оголену натуру, і це спричинило справжній шок! 

  Наприкінці 30-х рр. Олександр Довженко за дорученням Сталіна знімає фільм “Щорс”. І ці зйомки обернулися для Довженка справжньою трагедією. Його дружина (до речі, третя), яка багато разів вибачала чоловіку любовні “трикутники”, зрадила йому з оператором. За десять років подружнього життя Олександр Петрович звик вважати Юленьку своєю власністю. Після заміжжя Юлія Іполітівна зовсім перестала зніматися в кіно, навіть у Голлівуд відмовилася поїхати. Солнцева ні на день не хотіла розлучатися зі своїм геніальним чоловіком. Дітей у них не було, і для Юлії Іполітівни вічною дитиною став її Сашко. 

  Траплялося, що між подружжям “пробігала чорна кішка”. Тоді Олександр йшов миритися: лягав на підлогу під її дверима, запалював сигарету і пускав дим у щілину. Але як було помиритися, коли ніхто не сварився? Адже Солнцева говорила до нього його ж словами: “Фізична вірність - пережиток буржуазного минулого. Моє захоплення не має до тебе жодного стосунку. Це лише мить, а вічність - ти!”. Олександр Петрович дістав інфаркт. 

   А починалося все у 1928 році. “Хто це?” - поцікавилася 25-річна актриса Юля Солнцева, побачивши на Одеській кіностудії гарного високого чоловіка з молодими очима і сивим волоссям 33-річного режисера Довженка. Коли їх представили одне одному, Олександр лише кивнув і пішов геть. Але того ж вечора прийшов до неї на квартиру. “Вийдемо!” - сказав Довженко. Солнцева вийшла і більше не повернулася ні в ту квартиру, ані в своє колишнє життя. 

   Багато хто вважав Довженка шляхтичем, хоча походив він із селянського роду. У їхній сім’ї з 14 дітей, народжених матір’ю Одаркою Єрмолаївною, вижило лише двоє: окрім Сашка - ще одна із молодших сестер. Усі решта не дожили до повноліття. 

  Толку і розуму у Сашка виявилося так багато, що навіть неграмотному батькові стало зрозуміло: цього хлопця треба вчити. 

  Замолоду з Довженком траплялися неймовірні події. Закінчивши школу, вступив до учительського інституту зі стипендією 120 рублів на рік, і це простий сільський парубок. Під час революції побував спочатку в петлюрівцях, потім - у більшовиках. А 1920 року його взяв у полон роз’їзд маршала Юзефа Пілсудського, поставили до дерева, взяли на приціл, але так і не вистрелили... Диво! А хіба не диво, що 26-річного Олександра зачислили на дипломатичну службу і відправили спочатку у Варшаву, а потім - в Берлін секретарем генерального консульства України в Німеччині?! 

   Довженко доживав свого віку в бідності. Носив один сірий костюм, який Солнцева увесь час латала. В Україну їх не пускали, тож довелося облаштовувати свою маленьку Малоросію під Москвою - там Олександр Петрович мав малесенький будиночок - білу мазанку, обсаджену яблуньками. 

   Коли після смерті Сталіна Довженкові знову дозволили знімати фільми, у 1954 р. він взявся за сценарій “Поеми про море”. 

   У студійному павільйоні вже були чудові декорації, та у ніч з 24 на 25 листопада 1956 року, напередодні першого знімального дня, серце великого кінематографіста зупинилося. “Поему про море” зняла його дружина - Юлія Іполітівна Солнцева.